Верховный суд Украины

Постановление

Об освобождении помещения

2002-02-04 5/26-2001


Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення на постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 у справі за позовом Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення до Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України про вивільнення приміщення, встановив:

у лютому 2001 р. Національна рада звернулась з позовом до Вищого арбітражного суду України про вивільнення Державним комітетом молодіжної політики, спорту і туризму будинку N 14 по вул. Десятинній у м. Києві.

Позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.09.2000 N 379-р, рішенням Київради від 02.11.2000 N 77/1054 та розпорядженням Київміськдержадміністрації від 05.12.2000 N 2182 будинок N 14 по вул. Десятинній було передано Національній раді в оперативне управління і вона самостійно вирішує всі питання, пов'язані з його використанням.

Розпорядженням КМУ N 379-р не було вирішено питання щодо приміщення, в яке можна було б перемістити відповідача, однак воно зобов'язувало Держкоммолодьспорттуризму забезпечити до 1 листопада 2000 р. вивільнення займаних приміщень у будинку по вул. Десятинній, 14.

7 грудня 2000 р. Національною радою було укладено охоронний договір на зазначений будинок з управлінням охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища Київської міськдержадміністрації, на балансі якого знаходився будинок. Проте Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму займає більшість приміщень будинку і відмовляється їх звільнити.

Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму позов не визнав, стверджуючи, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. N 232-р йому було передано на умовах оренди спірну будівлю. Зазначене розпорядження не скасоване, Київміськрадою не винесено рішення про надання Комітету іншого нежитлового об'єкта для розміщення його структурного підрозділу, а тому звільнити зазначений будинок Комітет не може. Окрім того, 20 лютого 1997 р. Комітетом було укладено охоронно-орендний договір з Державним історико-архітектурним заповідником "Стародавній Київ", у господарському віданні якого знаходився будинок і правонаступником якого є Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури, заповідних територій. Даний охоронно-орендний договір в установленому законом порядку не розірвано, строк оренди не закінчився.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 22 травня 2001 р. у позові відмовлено з посиланням на те, що Комітет правомірно, на підставі укладеного договору, займає спірне приміщення.

Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 зазначене рішення залишено без змін.

4 грудня 2001 р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою Національної ради, в якій, посилаючись на застосування Вищим арбітражним судом України розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. N 232-р, що суперечить Конституції України, неврахування судом положень Декрету Кабінету Міністрів України N 5-93 від 11 січня 1993 р. "Про впорядкування використання адміністративних будівель і нежитлових приміщень, що знаходяться в державній власності", Національна рада просить скасувати постанову Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Указом Президента України від 22.11.2001 N 1132 Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України реорганізовано у Державний комітет України у справах сім'ї та молоді (який займає спірне приміщення) та Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представників відповідача, вивчивши матеріали справи, Верховний Суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 лютого 1997 р. міждержавним історико-архітектурним заповідником "Стародавній Київ" та Міністерством України у справах сім'ї та молоді було укладено охоронно-орендний договір N 135/97 на використання пам'ятки історії та культури - колишнього житлового будинку N 14 по вул. Десятинній у м. Києві. Строк дії договору 5 років - до 31.12.2002.

Пізніше спірне приміщення розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. N 232-р було передано Державному комітету молодіжної політики, спорту і туризму на умовах оренди.

Положення про цей Комітет затверджено Указом Президента "Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України" від 31.05.2000 N 740/2000, де зазначено, що Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України є правонаступником Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Державного комітету України з фізичної культури і спорту та Державного комітету України по туризму, які, в свою чергу, є правонаступниками Міністерства, створені на його базі.

Указом Президента України від 22.11.2001 N 1132 було утворено Державний комітет України у справах сім'ї та молоді, який є правонаступником відповідача у справі.

Частина приміщень спірного будинку для позивача була звільнена, однак питання про приміщення, в яке можна було б перемістити відповідача, на момент винесення рішення по справі та оскаржуваної постанови не вирішено (у провадженні господарського суду м. Києва знаходиться справа про вивільнення Державною податковою адміністрацією м. Києва приміщень, у яких можна було б розмістити відповідача). Відповідні рішення компетентних органів щодо надання цих приміщень відповідачу в справі відсутні. Разом з тим, у Протоколі засідання урядового комітету економічного розвитку від 8 вересня 2000 р. N 27 було передбачено внесення пропозицій щодо переміщення Комітету в інші приміщення.

Охоронно-орендний договір від 20 лютого 1997 р. з відповідачем у встановленому законом порядку не розірвано. Ці обставини відповідають матеріалам справи і ніким не оспорювалися.

Відповідно до пункту 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, арбітражного суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Стаття 3 Закону передбачає, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 в редакції Закону N 768/97-ВР від 23.12.97).

Згідно зі статтями 161, 162 ЦК зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акта планування, договору, при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, а одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Обґрунтування касаційної скарги посиланням на Декрет Кабінету Міністрів України "Про впорядкування використання адміністративних будинків і нежилих приміщень, що перебувають в державній власності" N 5-93 від 11.01.93, яким було передбачено, що договори найму (оренди) з користувачами цих будинків і приміщень вважаються розірваними з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про розміщення в них центральних державних органів, дипломатичних представництв і консульств іноземних держав, не є переконливим.

Зазначений Декрет не надавав суду законних підстав для задоволення позову про вивільнення відповідачем спірного приміщення без надання йому в установленому порядку іншого, необхідного для виконання покладених на нього державних функцій. Задоволення судом заявленого позову суперечило б принципу законності, закріпленому у статті 129 Конституції України.

Відповідачу у справі це приміщення було надане також на підставі цього Декрету розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. N 232-р. Це розпорядження КМУ не скасоване, його дія не припинена.

Доводи Національної ради про безпідставність застосування Вищим арбітражним судом України розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. N 232-р, що це розпорядження суперечить Конституції України, не відповідають дійсності.

Окрім того, вже після винесення оскаржуваної постанови суду, у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 р. N 1684 "Про деякі питання Державного комітету у справах сім'ї та молоді" зазначено, що цей Державний комітет розміщується у будинку N 14 по вул. Десятинній у м. Києві.

Відповідно до статті 49 Закону України "Про власність" володіння (користування) майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним чи третейським судом.

При таких обставинах оскаржувана постанова Вищого арбітражного суду України відповідає вимогам матеріального закону та фактичним обставинам справи.

Підстав для задоволення касаційної скарги Верховний Суд України не вбачає.

Враховуючи наведене, на підставі статей 6, 19, 124, 129 Конституції України, статей 39, 40, 43, 49 Закону України "Про судоустрій", керуючись статтями 11117, 11119, 11120 ГПК, Верховний Суд України постановив:

відмовити у задоволенні касаційної скарги Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення.

Постанову судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 залишити у силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

____________

Просмотров: 2568

Все подробности Алена Дегрик на нашем сайте.

Авторизация

Ваш e-mail: *
Ваше имя: *


Яндекс.Метрика